 |
|
|||||
|
|
ОБКОМ-WEEKEND «…заслуженно благодарю Дениса Пушилина…»
(закінчення, початок див. тут, продовження - тут) Нас зовсім не цікавить, заради чого усі ці люди перетинають «полосу розмежування». За 5 років війни ми вже все чули, і часом самі вигадували і говорили що завгодно – якщо комусь на КПВВ чи з випадкових супутників було вкрай необхідно знати, що ми будемо брехати цього разу. Від нудьги в очікуванні перетину «умовного кордону» нас рятувало читання. ПРО ВДЯЧНІСТЬ Із відрядження ми везли з собою доволі раритетну річ – книгу екс-«міністра інформації ДНР» Олени Нікітіної «Вопреки. Как я работала министром ДНР».
Влітку минулого року цей твір було презентовано на «вищому рівні»: як зазначили тоді на телеканалі «сепарів» «Юнион», книга Олени «имеет множество положительных откликов, в том числе и от первых лиц государства».
(липень 2018 р., тодішній голова «нарсовета ДНР» Д. Пушилін вітає свою тітку, екс-«міністра інформації» О. Нікітіну, тоді вже прес-секретаря «нарсовета ДНР», з її книгою, де він – один з головних героїв) Наклад книги – усього 500 екземплярів, у вільний доступ Олена виклала лише передмову, хоча обіцяла викласти «глави», - і шкода, що не зробила цього. Бо її твір заслуговує уваги – і не тільки «компетентних органів» України (за підрахунками самої Нікітіної, у її книзі – 140 персонажів, і не усі вони ще є у базі «Миротворця»). А й тому, що твір Олени просто кумедний, а часом – відверто тупий. Впродовж читання у нас навіть склалося враження, що автор писала книгу без відриву від склянки, як бувало у ті часи, коли пані Нікітіна лише «имела отношение к журналистике» (говорячи словами її книги) – вочевидь, у тому сенсі, що і журналісти люблять хильнути чарку-другу:
(Олена Нікітіна, фото з архіву «Обкому») Тож не виключно, що хтось з російських кураторів «ДНР» на тверезу голову прочитав це «Вопреки» - і трохи охрінів. І десь «нагорі» було прийнято рішення, що ну його до біса: ані додаткового накладу, ані вільного доступу. По-перше, це не лише дурня, маячня і брехня, яка легко спростовується. Це - небезпечна для «молодої республіки» книга з «ідеологічної» точки зору. Ось лише один приклад: Олена описує події 7 квітня 2014 року, коли з Києва у Донецьк на переговори з бунтівниками прибув тодішній віце-прем’єр Віталій Ярема зі спецназом. Цитуємо мовою оригіналу: «Ярема выдвинул ультиматум: - Даю вам ровно два часа. Если за это время не освободите здание (будівлю Донецької облдержадміністрації – «Обком»), будет объявлен штурм». Після цього ультиматуму, пише Олена, бунтівники, що захопили будівлю ОДА, не розійшлись, а (цитуємо) «становились в цепочки, брали друг друга под локти и подпевали звучащие из мощных колонок песни времен Великой Отечественной войны, гимн Советcкого Союза, «Русский марш» Бичевской… Штурма не последовало. Позже стало известно об отказе спецназа от силовой операции: сослались на то, что у них нет подобного опыта и специальных приспособлений». Цей уривок показовий не лише зворотом «подпевали песни» - таких фраз у книзі захисниці «русского мира и языка» Нікітіної більше ніж досить – чи репертуаром «з колонок» (зокрема, «марш» Бічевської - це просто гімн російському фашизму). Читач з не зовсім промитими російською чи «ДНРівською» пропагандою мізками легко згадає, що за два місяці до того, у лютому 2014 р., командир донецького спецназу «Альфа» Ходаковський (згодом – зрадник і один з ватажків бандитів ОРДО) вів своїх головорізів на штурм київського Майдану, в результаті чого згорів Будинок профспілок і загинули люди. А ось «бандерівська хунта» на штурм у Донецьку не пішла… мабуть, тому, що «фашисти» та «русофоби». Але повернемося до передмови («Предисловие-предостережение» - так урочисто-пафосно назвала цю частину своєї книги авторка), бо, як ми вже вказали, вона є у вільному доступі в Інтернеті і будь-хто може переконатися, що ми нічого за Олену не дописували. Це просто скарбниця! Декілька цитат: «Огромное количество прочитанных книг и просмотренных фильмов про революцию 17-го года, Гражданскую и Великую Отечественную войны давали нам силы и даже упрямство сопротивляться, дарили непоколебимую веру<…> за распространение массовых идеологических установок в Республике, как и просто новостей, отвечала я<…> Благодарность моему неродному деду Терлецкому Леониду Евменовичу – он способствовал тому, чтобы я росла «неправильной девочкой», нестандартно мыслила… Он был украинцем, и я так его любила, что сожалела, что не прихожусь ему родной внучкой, тогда бы я тоже выбрала себе эту национальность». Ну і просто блискучий фрагмент: «Не думала, что буду когда-либо говорить спасибо своему племяннику Денису Пушилину… но искренне и заслуженно благодарю его за то, что весной 14-го он отчаянно пошел на невероятный риск и дал мне основательный повод гордиться им и своей девичьей фамилией».
Погодьтеся, як же треба не поважати, не «чути» (та й не знати) російську мову, щоб написати «заслуженно благодарю»! До речі, ще питання: а що заважає Олені пишатися не лише своїм дівочим прізвищем, але і прізвищем свого останнього чоловіка - прізвище якого зовсім не Нікітін, і якого вона теж «благодарит» - хоча, мабуть, і не «заслуженно»?.. Якісь дитячі травми і ментальні комплекси відчуваються у «творчості» і діяльності Олені: якийсь нерідний дідусь, зробивший з Оленки «неправильную девочку» та ще й ледь не українку, племінник-МММщик, що колись так зганьбив дівоче прізвище Олени, що й на просте «дякую» не заслуговував… фільми «про революцію»… Вірогідно, що коли цей «твір» прочитали десь у Москві, то зрозуміли: рекламувати і просувати його не варто. Бо у читачів може виникнути питання: як така людина взагалі працювала «міністром» і «распространяла массовые идеологические установки» впродовж трьох років? «САМЫЙ РУБИКОН» Вже у Києві ми знайшли у Youtube інтерв’ю Олени з приводу її книги. Це, без перебільшення, вражаюче відео. Знов якась жахлива, часом ганебна безпорадність у висловлюванні власних думок російською мовою (обох співрозмовників). Знов якась вражаюча плутанина свідомості і відверта брехня. Особливо яскраво це помітно починаючи з відмітки 28:30:
Процитуємо дещо: «Нікітіна: Мы патриоты той Украины, которая была до 13-го года, до переворота… Я родилась в Макеевке, я всю жизнь прожила на этой земле, но, правда, в Советском Союзе (рік народження О. Нікітіної – 1965, зараз їй 54 роки, і «все життя» Олени у СРСР – це 26 років – «Обком»). И, конечно, мне очень хочется, чтобы эта земля, тут русский мир, я русский человек, папа воронежский, мама рязанская. Я русский человек. И я считала, что Донбасс при всей его многонациональности все же русский. Я думаю, что и представители других национальностей тоже так считали, и мы все объединены этой единой культурой. Но когда нас стали тянуть в другую сторону, - конечно, мы захотели туда, к нашим корням. Это так логично – и я это объясняю в книге. Нас специально этим провоцировали. Фарамазян: Согласен, нас на эту войну толкали, причем, толкали упорно. Донбасс отпихивался как мог, потому что это были какие-то мирные вещи… Даже если бы не было Славянска, все равно нам бы нашли точку… Нікітіна: Одесса была самым Рубиконом… потом Мариуполь, провоцировали. Юго-восток Украны провоцировали» (кінець цитати). Звісно, можна було нагадати обом цим «мірним жертвам» про «мірний» характер нападів місцевих і російських «туристів» на проукраїнські акції у Донецьку навесні 2014 року. Як і про те, що рішення про проведення «референдуму» 11 травня було прийнято задовго до подій в Одесі 2 травня. Не кажучи вже про події у Маріуполі у той самий час. Та багато чого можна сказати з приводу почутого у цій бесіді. Але у цьому - жодного сенсу. Бо перед нами – типові носії російської свідомості. І все, що вони верзли у ефірі рік тому («нас провокували, нас провокували»), було ще у 2014 році чудово зображено у короткометражному фільмі російського режисера Жоржа Крижовнікова під назвою «Нечаянно». Там і «русский дух», і «русский ум», і «русская мораль с духовностью» відображені в усій їх красі - особливо це стало помітно після нападу на Крим, Слов’янськ тощо.
«Она спиной ко мне повернулась! Она спровоцировала меня! Это была самооборона!» - оправдовується вбивця старої жінки-сусідки. Уся «провина» якої була саме у тому, що вона, дійсно, повернулася до сусіда спиною. Ну який сучасний росіянин не зреагує на цю «провокацію»? Як не напасти на сусідню країну, якщо це можна зробити у спину? Олена Нікітіна та її співрозмовник Фарамазян – це просто два персонажі фільму «Нечаянно». «ДІВЧИНКА БЕЗ ГІМНАСТЬОРОЧКИ» Нарешті ми розповімо історію про цю бідолашну дівчинку. Так ось: за декілька днів до 9 травня, параду «безсмертного полку» (і 5-ої річниці «референдуму») у соцмережі, в одній донецький групі, де мешканці міста допомагають один одному порадами (де що купити дешевше, через який КПВВ краще їхати за межі «ДНР» тощо) з’явився допис однієї жіночки. Вона звернулася до мережевої спільноти з проханням допомогти їй вирішити проблему. А саме: її донечці виконується 5 років, вона «ровесница республики», але її стара гімнастьорка вже замала, тож може хтось допомогти з військовим одягом – бо дівчинці немає у чому піти на той «безсмертний» парад? І тут почалося… За пару днів під цим дописом з’явилося багато коментарів – і майже усі вони були образливими для матері тієї дівчинки: навіщо робити з малої дівчинки дурепу, навіть якщо сама дурна? - у такому стилі. І це були саме місцеві дописувачі, це було помітно по їх старим постам і коментарям на кшталт «де краще у Донецьку цибулю купувати». Коли число таких коментарів з прокльонами на адресу матері, «народної влади», Росії перевищило 150, адміністратор групи «зніс» пост. Що сталося далі, знайшли військову форму для тієї дівчини чи ні, - нам невідомо. Але на «безсмертному параді» одна дівчина у формі була точно. То Денис Пушилін свою доню виховує:
Така вже традиція у Пушиліних-Нікітіних – робити з нормальної дитини чергову «неправильную девочку».
|
|
(Зворушливе закінчення донецької історії про дівчинку без гімнастьорочки). КПВВ - пост контролю в’їзду-виїзду - проходили зранку і пройшли десь о півдні. В наш бік з нашої сторони, тобто зі звільнених від захисників «руського світу» районів Донбасу, їхало майже стільки бажаючих, скільки у протилежному напрямку, разом з нами.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|